(0)
Заставні операції: правові аспекти

Заставні операції: правові аспекти

11 Грудня 2017

Заставні операції: правові аспекти

Пропонуємо Вашій увазі матеріал електронного аналітичного щоденника «БУХГАЛТЕР & ЗАКОН». Видання входить в системи ЛІГА:ЗАКОН. З питань використання видань «БУХГАЛТЕР & ЗАКОН» та «ЮРИСТ & ЗАКОН» чи їх підключення звертайтесь за тел.: (044) 501-3-700.





Операції з передання майна в заставу досить часто відбуваються на практиці. Адже такі дії дають змогу підстрахуватися кредиторові. У цій статті розглянемо правові аспекти договорів застави.

.
Закони, пов’язані з цією статтею, детальні консультації, коментарі податкових органів – все це Ви знайдете в системах ЛІГА:ЗАКОН.

Закажите бесплатную презентацию

Основні вимоги до договору застави

Порядок укладення договорів застави регламентують ЦКУ, Закон № 2654, Закон № 898 (застава нерухомості), Закон № 1255 (застава рухомого майна).

Суть застави полягає в тому, що в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання кредитор має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на заставлене майно переважно перед іншими кредиторами особи.

Заставою можуть бути забезпечені будь-які дійсні вимоги, причому як уже існуючі, так і майбутні, зокрема вимоги за договором позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, лізингу, перевезення вантажу тощо (ст. 3 Закону № 2654, ст. 1 Закону № 898).

Окремими видами застави є іпотека (застава нерухомого майна) і заклад (застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом – у володіння третьої особи).

Оскільки договір застави є похідним від основного договору, у якому обумовлюються вимоги кредитора, він діє доти, поки не припиняється основний договір або не закінчується строк дії договору застави.

За загальним правилом, договір застави укладається в письмовій формі. Обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають договори застави нерухомого майна, космічних об'єктів і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 577 ЦКУ, ст. 13 Закону № 2654, ст. 3 Закону № 898).

Водночас за домовленістю сторін може бути нотаріально посвідчено договір застави будь-якого майна (ст. 13 Закону № 2654). Зазвичай на нотаріальному посвідченні наполягає кредитор, оскільки в цьому разі він отримує право звернути стягнення на заставлене майно за виконавчим написом нотаріуса.

Недотримання письмової форми договору застави робить його нікчемним (ст. 547 ЦКУ). Аналогічне правило діє і стосовно нотаріальної форми (якщо це встановлено законом або договором).

Договір застави нерухомого майна підлягає державній реєстрації (ст. 4 Закону № 898). Разом з тим у разі недотримання цієї умови іпотечний договір все одно вважається дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету щодо зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку майно.

Договір застави рухомого майна може бути зареєстровано за заявою заставодавця або заставодержателя. Реєстраторами Державного реєстру обтяжень рухомого майна є державні, приватні нотаріуси та їх помічники, державні та приватні виконавці, податкові керуючі, а також адміністратор Державного реєстру обтяжень рухомого майна та його філії у випадках, передбачених законодавством (п. 1 Наказу № 57/5).

Відсутність реєстрації також не впливає на чинність договору застави, однак таке обтяження не є чинним стосовно третіх осіб (ст. 12 Закону № 1255).

Відповідно до положень ст. 12 Закону № 2654 і ч. 1 ст. 584 ЦКУ в договорі застави мають визначатися:

– суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою;

– опис предмета застави;

– інші умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути отримано згоду.

Хто може бути заставодавцем

Заставодавцем може бути боржник або третя особа, яка має назву майновий поручитель (ч. 1 ст. 583 ЦКУ, ст. 11 Закону № 2654, ст. 1 Закону № 898).

Майновим поручителем може стати особа, не пов'язана іншими договірними відносинами ні з кредитором, ні з боржником, наприклад засновник підприємства. За свою послугу поручитель має право отримати винагороду (ч. 1 ст. 558 ЦКУ). Втім, оскільки оплатність є правом, а не обов'язком, поручитель може надати послугу і на безоплатній основі.

На практиці деякі питання викликає обсяг прав, які поручитель отримує в разі виконання своїх обов'язків. За загальним правилом, до поручителя, який виконав забезпечене порукою зобов'язання, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні (ч. ч. 2, 3 ст. 556 ЦКУ, ст. 11 Закону № 898).

Разом з тим тут необхідно звернути увагу на те, що права кредитора переходять до поручителя лише в тому разі, коли він задовольняє вимоги заставодержателя, а це значить, що за рахунок предмета застави було повністю виконано зобов'язання за основним договором, а не частково. Виходячи з цього, отриманий поручителем обсяг прав кредитора здебільшого не перевищує виконані ним зобов'язання за договором застави.

Що можна надати в заставу

Предметом застави може стати майно та майнові права, які може бути відчужено заставодавцем і на які може бути звернено стягнення (ст. 4 Закону № 2654, ст. 576 ЦКУ). Із цього випливає, що в загальному випадку предмет іпотеки має перебувати у власності заставодавця.

Законодавство також допускає передання в заставу майна, яке стане власністю заставодавця після укладення договору. Однак очевидно, що право власності на таке "майбутнє" майно має бути у будь-який спосіб підтверджено, для чого зазвичай використовується договір.

Наприклад, іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на об'єкт незавершеного будівництва, посвідчує нотаріус на підставі документів, що підтверджують майнові права на цей об'єкт (ст. 3 Закону № 898).

У заставу можуть бути надані також товари в обороті або в переробці. Договір застави товарів у обороті або в переробці має індивідуалізувати предмет застави шляхом зазначення перебування товарів у володінні заставодавця чи їх розташування в певному цеху, складі, іншому приміщенні, або іншим способом, достатнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета застави (ст. 41 Закону № 2654).

Такі товари заставодавець має право реалізувати без згоди заставодержателя, однак у цьому разі він зобов'язаний їх замінити іншими товарами такої самої або більшої вартості. Зменшення вартості замінених товарів допускається лише у випадках, коли це здійснено за домовленістю сторін щодо погашення частки початкової заборгованості (ст. 43 Закону № 2654).

Особливе питання виникає з легітимністю використання як предмета застави коштів. Закон № 2654 і ЦКУ обмежень у використанні такого предмета не містять, а ст. 26 Закону № 1255 це прямо допускає.

У ст. 26 Закону про обтяження також окремо обумовлюється можливість передання в заставу грошової вимоги та майнових прав на кошти, що перебувають на банківському рахунку.

Перелік майна, яке не може передаватися в заставу, наведено у ст. 4 Закону № 2654 і ст. 576 ЦКУ. В основному, у ньому зазначено майно державних підприємств. Зокрема, предметом застави не можуть бути гуртожитки як об'єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини, на які поширюється дія Закону № 500.

Для інших осіб головне обмеження полягає в забороні на передання в заставу вимог, що мають особистий характер, наприклад, вимог про аліменти та про відшкодування шкоди життю чи здоров'ю особи.

Інші вимоги до заставного майна визначаються за домовленістю сторін, оскільки для кредитора важливо, щоб воно було ліквідним і в разі потреби могло бути вільно реалізовано.

За якою вартістю оцінюється предмет застави

Питання оцінки предмета застави віддано на розсуд сторін, оскільки згідно з ч. 2 ст. 582 ЦКУ оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлено договором або законом.

Обов'язковість проведення оцінки професійним оцінювачем передбачено тільки для застави комунального та державного майна (ст. 7 Закону № 2658).

Тому в інших випадках обов'язково залучати професійного оцінювача потрібно тоді, коли в договорі зазначено відповідну умову, на чому, здебільшого, наполягає кредитор з метою забезпечення своїх інтересів.

Якщо ж такої умови в договорі немає, сторони самостійно за домовленістю оцінюють заставне майно, хоча трапляються випадки, коли в майбутньому така оцінка оспорюється в судовому порядку.

Заставна вартість майна може не збігатися з:

– балансовою вартістю майна;

– вартістю його подальшого продажу;

– розміром забезпеченої заставою вимоги.

Якщо виручка від реалізації заставного майна перевищує суму забезпеченої вимоги, таке перевищення повертають заставодавцю (ст. 25 Закону № 2654). У ситуації, коли вартість заставного майна менша від суми зобов'язання боржника за основним договором, вимогу можна забезпечити або додатковим заставним майном, або ж домовитися про часткове забезпечення заставою.

Де може перебувати предмет застави

Заставне майно може перебувати у користуванні заставодавця, заставодержателя або третьої особи (ст. 9 Закону № 2654, ст. 586 ЦКУ). При цьому законодавство встановлює різні права щодо використання предмета застави для заставодавця і заставодержателя.

Так, заставодавець може користуватися предметом застави, якщо інше не встановлено договором або законом, а заставодержатель отримує таке право, якщо воно встановлено договором (ст. 586 ЦКУ).

Разом з тим особливі правила передбачено для такого виду застави, як заклад, який типово має перебувати у заставодержателя.

Як можна задовольнити вимоги за договором застави

Законодавство передбачає кілька варіантів задоволення вимог кредитора за рахунок заставного майна, зокрема воно може бути:

1) у добровільному порядку за домовленістю сторін:

– передано у власність заставодержателя;

– реалізовано заставодержателем шляхом укладення договору купівлі-продажу з покупцем або через публічні торги;

– передано кредиторові шляхом відступлення вимоги в разі, коли предметом застави є право грошової вимоги;

– сплачено кредиторові шляхом переказу грошової суми, у разі якщо предметом застави є кошти або цінні папери;

2) у примусовому порядку реалізовано державним виконавцем через спеціалізовані організації за рішенням суду або виконавчим написом нотаріуса.

Слід також зазначити, що згідно зі ст. 26 Закону № 2654 заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно шляхом виконання забезпеченого заставою зобов'язання. Тобто навіть за наявності застави за рішенням суду задоволення вимог може відбутися способом стягнення коштів з боржника, а не за рахунок заставленого майна, що автоматично припинить звернення стягнення на заставлене майно.

Також на цю тему читайте статті:
  • "Заставні операції: податковий облік у заставодавця";
  • "Заставні операції: бухгалтерський облік у заставодавця";
  • "Заставні операції: облік у заставодержателя".


Влада Карпова, к. е. н., експерт, ЛІГА:ЗАКОН




1. ЦКУ – Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

2. Закон № 2654 – Закон України "Про заставу" від 02.10.92 р. № 2654-XII.

3. Закон № 2658 – Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 12.07.2001 р. № 2658-III.

4. Закон № 898 – Закон України "Про іпотеку" від 05.06.2003 р. № 898-IV.

5. Закон № 1255 – Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18.11.2003 р. № 1255-IV.

6. Закон № 500 – Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" від 04.09.2008 р. № 500-VI.

7. Наказ № 57/5 – наказ Мін'юсту "Про визначення реєстраторів Державного реєстру обтяжень рухомого майна" від 07.07.2006 р. № 57/5.







Законодавство, пов’язане з цією статтею,
консультації та коментарі податкових органів –
все це Ви знайдете в системах ЛІГА:ЗАКОН.

Система ЛІГА:ЗАКОН беЗКОШТОВНА презентацІя