Відступлення права вимоги: правові аспекти

Пропонуємо Вашій увазі матеріал електронного аналітичного щоденника «БУХГАЛТЕР & ЗАКОН». Видання входить в системи ЛІГА:ЗАКОН. З питань використання видань «БУХГАЛТЕР & ЗАКОН» та «ЮРИСТ & ЗАКОН» чи їх підключення звертайтесь за тел.: (044) 501-3-700.




Договори відступлення права вимоги на практиці використовують в основному задля оптимізації оподаткування. Відомо це й контролерам, які зазвичай скрупульозно досліджують правомірність укладення таких договорів. У цій статті розповімо, на що необхідно звертати увагу під час прийняття рішення про проведення відступлення права вимоги.

. Закони, пов’язані з цією статтею, детальні консультації, коментарі податкових органів – все це Ви знайдете в системах ЛІГА:ЗАКОН.

Що являє собою договір відступлення права вимоги

Передання права вимоги (цесія) є заміною кредитора в зобов'язанні шляхом передання ним своїх прав іншій особі за правочином (ч. 1 ст. 512 ЦКУ). Внаслідок вчинення правочину новий кредитор отримує всі права первісного кредитора за зобов'язаннями, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦКУ).

Договір відступлення права вимоги укладається в такій самій формі, що й договір, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦКУ).

За договором відступлення права вимоги можуть бути відступлені права вимоги за будь-якими договорами (купівля-продаж, постачання, позика, позичка, кредит тощо) будь-яким кредитором.

Зокрема, стосовно передання права вимоги за договорами купівлі-продажу виділяють два види договорів.

1. Договори відступлення права вимоги за грошовою заборгованістю, за якими здійснюють передання права вимоги з оплати боржником поставлених першим кредитором товарів (робіт, послуг).

2. Договори відступлення права вимоги за товарною заборгованістю – за ними відступають право вимоги з передання боржником товарів (робіт, послуг) у рахунок перерахованої першим кредитором попередньої оплати.

Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений лише в тому разі, якщо таку заборону встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦКУ), при цьому згода боржника на заміну кредитора не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦКУ).

Після укладення договору відступлення права вимоги новому кредиторові передаються всі документи, що підтверджують зобов'язання боржника, і далі йому необхідно в письмовій формі повідомити боржника про перехід до нього відповідних прав. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання для нього небажаних наслідків, а боржник уважається таким, що належно виконав свої зобов'язання (ч. 2 ст. 518 ЦКУ).

Із правової позиції договори відступлення права вимоги охарактеризувати складно. Заслуговує на увагу підхід, відповідно до якого договір цесії є не самостійним договором, а предметом певного договору (договору купівлі-продажу, міни, дарування права вимоги тощо).

Існує також позиція, що за такими договорами кредитор продає іншій особі своє право вимоги, вчиняє відступлення права вимоги, а той, хто купив це право (новий кредитор), намагається здійснити придбане право. Суди здебільшого кваліфікують договори відступлення права вимоги як договори купівлі-продажу права вимоги (див. Інформаційний лист ВАСУ від 11.12.2013 р. № 1713/12/13-13, у якому адміністративним судам запропоновано керуватися постановою ВАСУ від 19.11.2013 р. № К/800/17433/13 у справі № 2а-7912/12/1370).

У цьому рішенні ВАСУ зазначив, що право вимоги як майновий об'єкт цілком відповідає законодавчо встановленим критеріям, які використовуються для позначення поняття активу. Такий об'єкт виникає в результаті минулих подій, а від його використання очікується вигода у вигляді його погашення коштами чи в інший спосіб.

У бухгалтерському обліку оборотні активи визначено як кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу (п. 3 розділу І НП(С)БО 1). При цьому дебіторська заборгованість визнається різновидом оборотних активів.

На підставі викладеного ВАСУ дійшов висновку, що дебіторська заборгованість (а отже, і право вимоги як еквівалент поняття "дебіторська заборгованість"), для цілей оподаткування є оборотним активом, тобто товаром. Інакше кажучи, новий кредитор за певну плату купує свого роду товар (дебіторську заборгованість).

Так само трактують договори відступлення права вимоги і податківці (див. листи ДФСУ від 14.12.2015 р. № 26560/6/99-99-19-03-02-15, від 12.01.2016 р. № 360/6/99-99-19-03-02-15, від 06.05.2016 р. № 10161/6/99-99-15-03-02-15, від 22.02.2017 р. № 3666/6/99-99-15-03-02-15, Головного управління ДФС у м. Києві від 06.02.2017 р. № 2350/10/26-15-12-01-18).

Такий висновок вони роблять на підставі ч. 3 ст. 656 ЦКУ. Зазначена норма передбачає, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Такий підхід не є безперечним, оскільки в ЦКУ розрізняються договори купівлі-продажу права вимоги та договори відступлення такого права. Зокрема, згідно з положеннями ч. 3 ст. 656 ЦКУ предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що зазначені договори мають різну правову природу, оскільки договір відступлення права вимоги не завжди є договором купівлі-продажу права вимоги, так само й навпаки. Водночас з огляду на переважання позиції щодо віднесення договорів відступлення права вимоги саме до договорів купівлі-продажу права вимоги, має сенс орієнтуватися на неї.

Відступлення права вимоги і факторинг: у чому відмінності

Факторинг належить до фінансових послуг (п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону № 2664). При цьому згідно з ч. 3 ст. 1079 ЦКУ фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Тому важливо розмежувати договори відступлення права вимоги і факторинг. Адже якщо договір факторингу уклала особа, яка не є фінансовою установою, заінтересована сторона може намагатися визнати його недійсним.

Договір факторингу також складно охарактеризувати з правової позиції, і здебільшого його трактують як комплексний договір, елементом якого є цесія (відступлення права вимоги), або як симбіоз кредитного договору (фінансування) і договору про надання послуг.

У законодавчих актах наводиться декілька визначень терміну "факторинг", але зазвичай на практиці орієнтуються на термінологію з ч. 1 ст. 1077 ЦКУ. Ця норма встановлює, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

На підставі викладеного можна дійти висновку, що договір факторингу є фінансуванням під відступлення права грошової вимоги, відмінні ознаки якого такі:

1) предметом договору є право грошової вимоги до третьої особи;

2) фактор передає або зобов'язується передати в розпорядження другої сторони кошти;

3) послуга фактором надається за плату (у т. ч. шляхом дисконтування суми боргу, розподілу процентів, винагороди, якщо іншого способу оплати не передбачено договором, на якому ґрунтується відступлення).

На ці ознаки зазвичай звертають увагу суди під час вирішення спорів, пов'язаних з інтерпретацією договору відступлення права вимоги як факторингу (див., наприклад, ухвали ВАСУ від 01.12.2015 р. № К/800/57994/14, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.06.2016 р. у справі № 335/1154/15-ц). Керується цією ухвалою і ДФСУ (див. лист від 15.06.2016 р. № 13370/6/99-99-15-02-02-15).

Тому важливо, щоб у договорі відступлення права вимоги не передбачалося плати за надану новим кредитором послугу з фінансування першого кредитора в рахунок отриманого права вимоги. Інакше укладений договір можуть визнати нікчемним.

Термінологія в ПКУ

Згідно з пп. 14.1.255 ПКУ відступлення права вимоги – операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Таким чином, у це поняття включаються операції з переуступки будь-яким кредитором (первісним або наступними) будь-яких прав вимог боргу третьої особи (грошових і негрошових) новому кредитору за компенсацію в будь-якій формі (грошовій і негрошовій) або без такої.

Також на цю тему читайте статті:

• "Відступлення права вимоги грошової заборгованості: особливості обліку";
• "Відступлення права вимоги товарної заборгованості: особливості обліку".

Влада Карпова, к. е. н., експерт, ЛІГА:ЗАКОН

1. ПКУ – Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

2. ЦКУ – Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

3. Закон № 2664 – Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 р. № 2664-III.

4. НП(С)БО 1 – Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затверджене наказом Мінфіну від 07.02.2013 р. № 73.

Система ЛІГА:ЗАКОН беЗКОШТОВНА презентацІя