(0)
Поворотна фінансова допомога: правові аспекти

Поворотна фінансова допомога: правові аспекти

11 Вересня 2017

Поворотна фінансова допомога: правові аспекти

Пропонуємо Вашій увазі матеріал електронного аналітичного щоденника «БУХГАЛТЕР & ЗАКОН». Видання входить в системи ЛІГА:ЗАКОН. З питань використання видань «БУХГАЛТЕР & ЗАКОН» та «ЮРИСТ & ЗАКОН» чи їх підключення звертайтесь за тел.: (044) 501-3-700.





На практиці нерідко виникає необхідність отримання поворотної фінансової допомоги (позики) від сторонніх осіб: засновників, дружніх підприємств або звичайних контрагентів. У цій статті ми розповімо про те, на що потрібно звернути увагу під час здійснення таких операцій.


.
Законы, связанные с этой статьей, подробные консультации, комментарии налоговых органов – все это Вы найдете в системах ЛІГА:ЗАКОН.

Закажите бесплатную презентацию

Правові особливості

Згідно з пп. 14.1.257 ПКУ поворотна фінансова допомога (ПФД) – це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Договір ПФД з правової позиції є договором позики, що підтверджують і податківці (див., наприклад, листи ДФСУ від 12.03.2016 р. № 5314/6/99-99-19-02-02-15, від 18.04.2016 р. № 8645/6/99-99-19-02-02-15, від 25.01.2017 р. № 1420/6/99-99-13-02-03-15, від 03.04.2017 р. № 6839/6/99-99-13-02-03-15).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання коштів або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦКУ).

Отже, сторонами договору позики можуть бути будь-які особи, зокрема юридичні особи, фізичні особи – підприємці та фізичні особи – громадяни.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (170 грн), а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦКУ).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦКУ). Водночас на практиці юридичні особи зазвичай укладають саме договір надання позики (ПФД).

Під час його складання необхідно звернути увагу на такі моменти.

За нормами ч. 1 ст. 1048 ЦКУ позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 2 ст. 1048 ЦКУ договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (850 грн), і не пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Як бачимо, відносини щодо передання коштів за договором позики, у яких однією із сторін є юридична особа, до зазначених винятків не потрапляють. Тому в договорі позики важливо вказати, що проценти за користування позикою не нараховуються. Якщо цієї фрази не буде, типово договір позики вважатиметься оплатним (див. з цього приводу листи Мін'юсту від 14.04.2004 р. № 19-5-375, ВСУ від 01.03.2015 р.). Тоді розмір процентів визначатиметься на рівні облікової ставки НБУ (зараз – 12,5 %).

Разом з тим сторони зазвичай уникають надання процентних позик, побоюючись, що такі операції можуть прирівнюватися до фінансової послуги (про це йдеться далі).

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦКУ позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1049 ЦКУ).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦКУ).

Задля уникнення непорозумінь, пов'язаних зі строком повернення позики, умови бажано вказати в договорі.

Положення ч. 1 ст. 1050 ЦКУ передбачають, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦКУ. Тобто боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦКУ).

Якщо договором установлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦКУ (ч. 2 ст. 1050 ЦКУ).

У разі невиконання позичальником обов'язків, установлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦКУ, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1052 ЦКУ).

ПФД і фінансова послуга

Фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Тобто основним критерієм віднесення операції до фінансової послуги є її оплатний характер (пп. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2664).

Згідно з пп. 6 ч. 1 ст. 4 Закону № 2664 надання коштів у позику, у тому числі й на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою. Проте до цього часу не вироблено чіткої позиції щодо того, чи мають право надавати позики нефінансові установи.

Так, у Розпорядженні № 5555 зазначено: "юридичні особи – суб'єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, надають фінансові послуги з надання коштів у позику (крім на умовах фінансового кредиту) та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом".

Таку саму позицію викладено і в листах Держкомісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 05.06.2009 р. № 7116/12-12, від 14.08.2009 р. № 10146/07-12, від 18.10.2010 р. № 2068/39-6.

Із цього можна зробити висновок, що на умовах фінансового кредиту надавати кошти у позику можуть лише фінансові установи. Будь-які інші позики, що підпадають під визначення фінансових послуг, можуть надавати юридичні особи – суб'єкти господарювання, які не є фінансовими установами.

Операції безпроцентної позики, як такі, що взагалі не підпадають під визначення фінансових послуг, можуть без обмежень надаватися будь-якими особами.

Водночас у судовій практиці траплялися випадки, коли контрагенти намагалися визнати договір надання безпроцентної позики недійсним з огляду на те, що такі операції належать до фінансової послуги. Суди у задоволенні таких позовів зазвичай відмовляють (див., зокрема, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 р. у справі № 904/1469/15, рішення господарського суду Полтавської області від 20.01.2016 р. у справі № 917/2512/15).

Процентні позики вписуються у визначення фінансових послуг і підпадають під дію Закону № 2664. Втім, якщо є бажання, можна наполягати на правомірності надання юрособами і процентних позик.

Свого часу Держкомпідприємництва у листі від 17.11.2006 р. № 8287 зазначив, що правова природа позики й кредиту відрізняється, при цьому важливою ознакою кредиту законодавство України визначає залучення коштів (на поворотній основі) від інших осіб для їх надання третім особам. Це випливає зі ст. 345 ГКУ. На цій підставі у листі зроблено висновок, що стосовно фінансових кредитів (процентних позик), які надаються за рахунок власних коштів, законодавство щодо складу осіб обмежень не містить.

Інакше кажучи, у Законі № 2664 установлено заборону лише на надання процентних позик за рахунок залучених коштів – такі послуги можуть надавати тільки кредитні установи.

Суди також підтверджують правомірність надання позик (у тому числі і процентних) не лише фінансовими установами, а й іншими особами. Зокрема, у п. 8 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 р. № 10-1390/0/4-12 сказано таке:

Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" регулює відносини лише за участю учасників ринків фінансових послуг, а відносини між фізичними особами, зокрема щодо договорів позики, поруки, регулюються нормами ЦК України (статті 553 – 559, 1046 – 1053).

Договір позики як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки норми ЦК України не містять жодного винятку як щодо суб'єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок одержання встановлюються договором.

На ці положення посилаються й суди під час вирішення спорів про визнання процентних договорів позики нефінансовими установами недійсними. Легітимність укладення таких процентних договорів позики підтверджено, зокрема, постановами ВСУ від 05.11.2014 р. у справі № 6-132цс14, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.08.2016 р. № 756/14712/15-ц, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24.01.2017 р. № 22-ц/785/1258/17.

Суди також визнавали правомірним зазначення у договорі позики умови перерахунку суми отриманої позики виходячи з курсу долара (див., зокрема, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.11.2014 р. у справі № 903/599/14).

Тим часом, у листі Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 14.06.2006 р. № 5543/11-5 звернено увагу на те, що згідно зі ст. 1 Закону № 2664 кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк і під проценти, є фінансовим кредитом. І оскільки в запитанні, на яке було надано відповідь, ішлося про процентну позику, можна дійти висновку, що, на думку цього органу, така позика підпадає під поняття фінансової послуги. Податківці також уважають, що надати кошти у позику під проценти мають право лише фінансові установи (див. лист ДПСУ від 11.02.2013 р. № 1990/6/17-1216).

А якщо Нацкомісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, вважатиме, що процентна позика надавалася юридичною особою – нефінансовою установою неправомірно, на суб'єкта господарювання може бути накладено штраф згідно з пп. 1 ч. 1 ст. 41 Закону № 2664 у розмірі від 1000 до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 17000 грн до 170000 грн). Посадову особу юридичної особи за ці самі дії можуть покарати адміністративним штрафом за п. 1 ст. 43 Закону № 2664 – від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 1700 грн до 3400 грн).

Правомірність застосування таких санкцій у ситуації, що розглядається, можна оспорювати, але краще з цими проблемами взагалі не стикатися. З огляду на викладене, з позиції мінімізації ризиків, суб'єктам господарювання має сенс не укладати договори щодо отримання процентних позик від резидентів України.

Також на цю тему читайте статті:
  • "Поворотна фінансова допомога: податковий облік";
  • "Поворотна фінансова допомога: бухгалтерський облік";
  • "Довгострокові безпроцентні позики: облік за МСФЗ".




Влада Карпова, к. е. н., експерт, ЛІГА:ЗАКОН




1. ПКУ – Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

2. ЦКУ – Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

3. ГКУ – Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.

4. Закон № 2664 – Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 р. № 2664-III.

5. Розпорядження № 5555 – розпорядження Держфінпослуг "Про можливість надання юридичними особами – суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств" від 31.03.2006 р. № 5555.

6. Лист ВСУ від 01.03.2015 р. – лист Верховного Суду України від 01.03.2015 р. "Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за II півріччя 2014 р.".







Законодательство, связанное с этой статьей,
консультации и комментарии налоговых органов –
все это Вы найдете в системах ЛІГА:ЗАКОН.

Система ЛІГА:ЗАКОН бесплатная презентация